У травні 2019 року позивач звернулась до суду з позовом до відповідача, який 06 червня 2019 року уточнила шляхом зміни предмета та підстави та остаточно просила визнати дійсним договір найму квартири АДРЕСА_1 укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на невизначений термін. Стягнути з ОСОБА_2 на її користь спричинену моральну шкоду в розмірі 20 000 грн.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 разом зі своєю сім`єю, а саме чоловіком ОСОБА_3 , матір`ю ОСОБА_4 та дітьми проживає в квартирі АДРЕСА_1 , що належить на праві власності громадянці США ОСОБА_2 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується копією довіреності від 21 березня 2019 року № 640.
З відповідачем вони домовилися, що позивач разом із сім`єю, на правах наймача будуть проживати в її квартирі на умовах плати за комунальні послуги в рахунок оренди на невизначений термін. Крім того, позивач з відповідачем обговорили те, що свою квартиру позивач виставила на продаж та після її реалізації буде придбавати квартиру у новобудові, де необхідно буде провести ремонт, на що відповідач повідомила, аби позивач не хвилювалася та, що позивач зможе проживати в її квартирі тривалий час, а саме 2-3 роки, доки не владнає свої проблеми. Відповідач обіцяла по приїзду до Харкова укласти з позивачем договір найму квартири у письмовій формі. Таким чином, вважає, що між сторонами було укладено договір найму квартири на невизначений строк з умовою сплати орендної плати у вигляді оплати комунальних послуг за квартиру. Тобто вони досягли згоди за всіма істотними умовами договору і виконували його.
Відповідач у лютому 2019 року приїхала до Харкова та висунула вимогу про звільнення квартири. З даного приводу вона прийшла в квартиру та влаштувала сварку в присутності неповнолітніх дітей та мами, яка є особою похилого віку та має ряд захворювань, про що достеменно було відомо відповідачу.
20 квітня 2019 року в проміжок часу між 10:00 та 11:00 год, після від`їзду відповідача, до квартири, де позивач проживає з сім`єю, без попередження прибула представник відповідача - адвокат Петренко О. В. разом з дільничним інспектором, самостійно ключем відкрила двері та зайшла до квартири. На той час в квартирі була позивач, діти та хвора мама. Представник відповідача почала вимагати аби позивач з сім`єю звільнили квартиру та попередила, що у разі не згоди буде діяти «іншими способами».
Ці події супроводжувалися погрозами та сварками чим негативно вплинули на психоемоційний стан позивача, дітей та мами. Після візиту представника відповідача, при кожному відчиненні дверей до квартири діти починають нервувати та хвилюватися, що знову невідомі особи зможуть в будь-який час зайти до квартири.
Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 12 червня 2019 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору найму житла дійсним, стягнення моральної шкоди відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що правова позиція позивача, щодо укладення договору найму житла є необґрунтованою, позивач повинен був діяти на підставі вимог статті 158 ЖК України, а саме укласти договір найму житла в письмовій формі та провести його реєстрацію у виконавчому комітеті місцевої ради народних депутатів. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо -, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Надані позивачем докази, щодо листування в інтернеті, суд вважав, що за змістом вказане листування не підтверджує обставини укладення договору найму житла, яке належить особі на праві приватної власності. Крім того, позивачем суду не доведено, що акаунт з яким відбувалось листування належить відповідачу. Також, квартира яка на думку позивача є предметом договору найму, є спільним майном відповідача придбане під час шлюбу, а за таких обставин, найм житла повинен відбуватись з усіма власниками житла.
Постановою Харківського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 12 червня 2019 року скасовано, у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору найму житла дійсним, стягнення моральної шкоди відмовлено.
Скасовуючи рішення місцевого суду, суд апеляційної інстанції погодився з доводами апеляційної скарги про порушення місцевим судом норм процесуального права, та виходив з того, що позивачем заявлено вимоги немайнового характеру про визнання договору дійсним, а також про стягнення моральної шкоди, відтак цю справу не можна автоматично віднести до категорії малозначних, що встановлено нормами ЦПК України, разом із тим, місцевий суд відкриваючи провадження у справі керувався нормами частини шостої статті 19, частини першої статті 274 ЦПК України, крім того, судом задоволено клопотання про зміну та збільшення позовних вимог судом, як таке, що відповідає положенню статті 49 ЦПК України, в задоволенні клопотання про розгляд справи у порядку загального позовного провадження суд відмовив згідно протоколу судового засідання. При цьому, суд відмовляючи в задоволенні клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, положень законодавства не дотримався, малозначною справу не визнав, належним чином мотивовану ухвалу суду не постановив.
Ухвалюючи нове судове рішення та відмовляючи у задоволенні позовних вимог по суті спору, апеляційний суд виходив з того, що наявні в матеріалах справи докази не містять відомостей, що сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору і це підтверджується письмовими доказами. Доказів того, що сторони погодили плату за користування житлом або строк його дії, матеріали справи не містять також.
Суд апеляційної інстанції також додатково вказував, що не може доводитися свідченням свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, а й факт його вчинення, а також виконання зобов`язань, що виникли з правочину.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 41 Конституції України та частини першої статті 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно зі статтею 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.
Договір найму житла укладається у письмовій формі (стаття 811 ЦК України).
Суди вказували, що позивач на теперішній час разом з родиною проживає у квартири АДРЕСА_1 . На твердження відповідача ОСОБА_1 разом із ОСОБА_3 самовільно без дозволу власників зайняли квартиру АДРЕСА_1 . На вимогу звільнити квартиру ОСОБА_2 почула відмову.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок, що відсутні правові підстави для визнання дійсним договору найму квартири.
З огляду на вищенаведене колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.
Вищенаведене узгоджується із правовим висновком викладеним у постанові Верховного суду від 14 березня 2018 року у справі № 761/19979/16-ц (провадження № 61-2186св18).
Таким чином доводи касаційної скарги про те, що між сторонами цієї справи було фактично укладено усний договір найму, згідно якого вони досягли згоди за всіма істотними умовами договору і виконували його не заслуговують на увагу.
Щодо доводів касаційної скарги про те, що судами не було забезпечено право позивача подати докази, а саме допитати свідків, а апеляційний суд 29 липня 2019 року прийняв ухвалу про відмову у задоволенні клопотання про допит свідків, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 2 ЦПК України однією із основних засадам (принципів) цивільного судочинства є змагальність сторін.
Згідно з абзацом 2 частини першої статті 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
Протокольною ухвалою Харківського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року клопотання ОСОБА_1 про виклик свідків залишено без задоволення.
З огляду на вищенаведене колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про те, що зі змісту абзацу другого частини першої статті 218 ЦК не може доводитися свідченням свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, а й факт його вчинення, а також виконання зобов`язань, що виникли з правочину, а тому відхиляє означений довід касаційної скарги.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в апеляційному суді з наданням відповідної правової оцінки всім обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Аналізуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, доводи касаційної скарги правильність висновків судів не спростовують, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
_03_03.png)
