22. Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.02.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2020, задоволено усі позовні вимоги ТОВ "Файненс Компані" за винятком вимог про визнання незаконними дій ТОВ "КУА "Скай Кепітал Менеджмент" щодо звернення стягнення, визнання незаконними рішень у сфері державної реєстрації, а також вимоги про скасування рішень, вчинених з 31.12.2014.
23. Відмова у задоволенні вказаних вимог мотивована тим, що, на думку суду, перші дві з них (визнання незаконними дій і рішень) не призводять до поновлення порушеного права Позивача, а третя ж (про скасування рішень, вчинених з 31.12.2014) не може бути задоволена, оскільки зміст позовних вимог повинен бути чітким та містити конкретні вимоги.
24. Задоволена частина позову, з урахуванням заперечень Відповідачів, мотивована судами наступними аргументами.
24.1. Відповідачі акцентували увагу на ненастанні факту переходу прав вимоги за Кредитним договором № 638 та Іпотечними договорами до Позивача і посилалися на те, що Договір відступлення № 1 від 07.03.2019 не містить положень, які б засвідчили передання ПАТ "Омега Банк" до ТОВ "Файненс Компані" оригінальних кредитних та забезпечувальних договорів, укладених з ДП "Фірма "Дайленко" та інших документів, що підтверджують право вимоги. Також, Відповідач-4 зазначав, що Позивачем не було надано доказів реєстрації за ним прав іпотекодержателя, що є обов`язковим згідно положень Закону України "Про іпотеку".
24.1.1. Суди у цій частині зазначили, що доказом переходу прав за зобов`язанням до нового кредитора є відповідний правочин щодо відступлення прав вимоги у зобов`язанні (у даному випадку Договір відступлення № 1), а не документи, що засвідчують права, які передаються. Документи ж, які засвідчують саме право (вимогу) не є предметом договору цесії і не мають ніякого відношення до статусу цесіонарія, а тому їх не передання цесіонарію означає лише не виконання цедентом додаткового юридичного обов`язку, наявного у нього в силу закону, та не звільняє боржника від виконання своїх зобов`язань перед новим кредитором. Ні положення статті 512 Цивільного кодексу України, ні положення статті 517 цього ж Кодексу не пов`язують факт виникнення у нового кредитора прав вимоги у зобов`язанні з передачею документів, які засвідчують право вимоги, що передається, і так само не містять зобов`язань первісного кредитора передавати новому кредиторові оригінали таких документів.
24.1.2. Суди вказали, що ними встановлено, що ПАТ "Омега Банк" та ТОВ "Файненс Компані" в порядку та спосіб, передбачені положеннями статей 512-517 Цивільного кодексу України уклали Договір відступлення № 1 за Кредитним договором № 638 та Договорами забезпечення, внаслідок чого ТОВ "Файненс Компані" набуло відповідних прав за вказаними договорами.
24.1.3. Щодо ж ненадання Позивачем доказів реєстрації за ним прав іпотекодержателя, то суди вказали, що саме вчинені Відповідачами реєстраційні дії щодо об`єктів нерухомості виключали можливість реєстрації прав іпотекодержателя на користь ТОВ "Файненс Компані", виключає він цю можливість і досі, аж до моменту скасування таких дій в судовому порядку.
24.2. В ході розгляду цієї справи ТОВ "КУА "Скай Кепітал Менеджмент" зазначало, що внаслідок недійсності Договору купівлі-продажу прав вимоги від 31.12.2014 та Договору купівлі-продажу прав вимоги від 04.07.2014 не відбулось реституції, а це виключає задоволення вимог у даній справі. Відповідач-2 вказував виключно про двосторонній характер реституції та зазначав, що ТОВ "ФК "Іпотека Кредит" зобов`язана повернути ТОВ "КУА "Скай Кепітал Менеджмент" сплачену ціну придбання за правочином.
24.2.1. Щодо цих доводів суди вказали, що в силу положень статей 216, 236 Цивільного кодексу України, права вимоги у Відповідача-2 щодо кредитних договорів та договорів забезпечення, які були предметом Договору купівлі-продажу прав вимоги від 04.07.2015 не виникли, оскільки цей правочин в силу недійсності не несе правових наслідків з моменту його вчинення. Так само, положеннями статті 216 Цивільного кодексу України не встановлюється причинно-наслідкового зв`язку між обов`язком однієї сторони щодо повернення виконаного за правочином виключно після здійснення такого повернення іншою стороною.
24.3. Відповідачі наполягали також і на неналежності обраного Позивачем способу захисту у вигляді визнання права.
24.3.1. У цій частині суди виходили з того, що станом на сьогоднішній день, права вимоги ТОВ "Файненс Компані" за Кредитним договором № 638, а також за договорами Іпотеки не визнаються, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень записи про іпотеку та обтяження на підставі вказаних договорів припинені, об`єкти забезпечення припинені шляхом поділу та об`єднання, а їх власник кілька разів змінювався. Суди вказали, що на їх думку права належного правоволодільця можуть бути відновленні саме шляхом визнання за ним таких прав і крім цього, для повного відновлення прав Позивачем було заявлено також додаткові вимоги щодо скасування всіх незаконно проведених Відповідачами реєстраційних дій внаслідок укладення та виконання недійсних договорів.
24.3.2. Тобто, для відновлення прав ТОВ "Файненс Компані" як кредитора та іпотекодержателя за договорами, необхідним є повернення в становище, яке існувало до моменту порушення, тобто коли права кредитора (іпотекодержателя) не ставилися під сумнів і він міг вільно користуватись цими правами. З передбачених статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України способів захисту прав, найбільш обґрунтованим і ефективним у цьому випадку є саме визнання відповідних прав за Позивачем
24.4. Відповідач-2 вказував також про те, що Позивач, заявляючи вимоги про скасування рішень у сфері державної реєстрації, обрав неправильний спосіб захисту, адже рішення суб`єкта державної реєстрації вичерпує свою дію з моменту внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
24.4.1. Реагуючи на ці аргументи суди зазначили, що самим Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що в судовому порядку може бути скасовано саме рішення про державну реєстрацію. Окрім того, визнаючи недійсними оспорювані Договори купівлі-продажу від 28.12.2018 та Додаткову угоду до Договору іпотеки від 09.11.2019 суд фактично вирішує питання про право власності Відповідача-2 та Відповідача-4, право іпотеки Відповідача-9 на об`єкти нерухомого майна, що свідчить про дотримання положень частини 3 статті 23 вказаного Закону при скасуванні оспорюваних рішень державного реєстратора.
24.5. Судами також відхилено доводи Відповідача-2 стосовно закриття провадження у справі в частині вимог до державних реєстраторів, які на думку ТОВ "БФ Груп" не можуть бути відповідачами у даній справі. Суди вказали, що у випадку, якщо Позивач вважає, що державний реєстратор також є особою, що порушила його права, це є достатньою підставою для участі такого державного реєстратора у якості співвідповідача у справі.
24.6. Крім доводів по суті спору, в ході розгляду цієї справи Відповідачем-2 та Відповідачем-4 було заявлено про застосування наслідків пропуску строків позовної давності.
24.6.1. Розглянувши доводи Відповідачів у цій частині місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, зазначив, що із встановлених обставин справи вбачається, що у Позивача були наявні обставини, які унеможливлювали та істотно утруднювали своєчасне подання позову з причин, які від нього не залежали (зокрема, тривале провадження у справі № 910/10364/16), а тому дійшов висновку, що наразі наявні обґрунтовані підстави визнати поважними причини пропуску Позивачем строків позовної давності в частині застосування наслідків нікчемного правочину. Окрім того, суд врахував, що дати вчинення оскаржуваних Позивачем правочинів та рішень нотаріусів у сфері державної реєстрації свідчать, що останнім не пропущено строк позовної давності щодо зазначених позовних вимог.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
49. Аналізуючи обставини цього спору, доводи його учасників та висновки судів, касаційний суд дійшов висновку про те, що спірними у цьому провадженні є такі ключові питання:
- Чи перейшло до ТОВ "Файненс Компані" право вимоги за Кредитним та Іпотечними договорами?
- Чи належним та ефективним є обраний ТОВ "Файненс Компані" спосіб захисту?
- Чи можливим є задоволення заявлених позовних вимог у разі встановлення факту добросовісності набуття ТОВ "БФ Груп" права власності на спірне майно?
- Чи поважними є причини пропуску ТОВ "Файненс Компані" строку позовної давності щодо частини позовних вимог?
49.1. В межах даного провадження відповіді потребують й інші питання, але усі вони (так чи інакше), пов`язані із сформульованими вище.
50. Вирішуючи зазначені питання, враховуючи межі перегляду справи судом касаційної інстанції, Верховний Суд дійшов таких висновків.
51. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
51.1. Згідно з частинами 5, 6 статті 13 цього Закону висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
51.2. У постанові від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) Велика Палата Верховного Суду вказала, що відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Але, за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (така позиція відповідає і правовому висновку, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19).
51.3. Варто розуміти, що у такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність у силу закону у зв`язку з її оспоренням та невизнанням іншими особами.
52. Вище у цій постанові неодноразово згадувалося, що господарськими судами до цього спору розглядалася справа № 910/10364/16. Так, постановою Верховного Суду від 24.07.2019 у тій справі було підтверджено факт нікчемності Договору купівлі-продажу прав вимоги від 31.12.2014 та погоджено правильність застосування правових норм судами попередніх інстанцій в частині визнання недійсним Договору купівлі-продажу прав вимоги від 04.07.2015, як такого, що укладений у процесі виконання нікчемного правочину особою, що не є власником активів і не має права продажу цих активів.
53. За змістом статей 216, 236 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, він є недійсним з моменту вчинення.
54. З огляду на зазначене абсолютно правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що Договори купівлі-продажу прав вимоги від 31.12.2014 та від 04.07.2015 є такими, що не створили юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з їх недійсністю та є недійсними з моменту їх вчинення, а тому права вимоги, які відчужувалися за цими договорами фактично ніколи не вибували із власності ПАТ "Омега Банк".
55. В ході розгляду цієї справи судами установлено, що ПАТ "Омега Банк" та ТОВ "Файненс Компані" в порядку та спосіб, передбачені положеннями статей 512-517 ЦК України уклали Договір відступлення № 1, внаслідок чого ТОВ "Файненс Компані" і набуло відповідних прав за Кредитним договором № 638 та забезпечувальними Іпотечними договорами.
56. Усі доводи скаржників на рахунок того, що ПАТ "Омега Банк" вже не було власником права вимоги станом на дату укладення Договору відступлення № 1 Верховним Судом відхиляються, позаяк зворотнє випливає із факту нікчемності Договору купівлі-продажу прав вимоги від 31.12.2014 та недійсності Договору купівлі-продажу прав вимоги від 04.07.2015.
57. Те що судове рішення про визнання вказаних правочинів нікчемним та недійсним набрало законної сили вже після звернення стягнення на майно та продажу нерухомості на користь ТОВ "БФ Груп" не має правового значення для дійсності Договору відступлення № 1, адже, як вказувалося вище, суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність у силу закону у зв`язку з її оспоренням та невизнанням іншими особами, тобто Договір купівлі-продажу прав вимоги від 31.12.2014 завжди був нікчемним і тільки факт цієї нікчемності було підтверджено судовими рішеннями у справі № 910/10364/16.
57.1. Ці ж аргументи спростовують доводи ТОВ "БФ Груп" про те, що право вимоги за Кредитним договором № 638 та відповідними Іпотечними договорами перестало існувати з моменту звернення стягнення на предмети іпотеки, позаяк таке звернення міг здійснити виключно законний іпотекодержатель майна, яким ТОВ "КУА "Скай Кепітал Менеджмент" ніколи не було.
57.2. Верховний Суд вважає за необхідне наголосити, що які б юридично значимі дії не здійснювалися за наслідками укладення нікчемного правочину, вони не можуть отримати визнання правопорядком лише з тієї причини, що були вчинені до моменту підтвердження факту нікчемності такого правочину у судовому порядку.
57.2.1. Тут варто зупинитися також на доводах ТОВ "БФ Груп", що стосуються добросовісності набуття ним права власності на спірне нерухоме майно.
57.2.2. Так, добросовісність є однією із основоположних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
57.2.3. Добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
57.2.4. Зокрема, в контексті спірних правовідносин та доводів Відповідача-2 слід зазначити, що сама по собі правова природа добросовісності означає, що особа придбаваючи той чи інший актив, не знала, і проявивши розумну обачність, не могла знати про те, що актив є проблемним та існують права та претензії третіх осіб на нього.
57.2.5. Але ж в розумінні зазначеного, набуття ТОВ "БФ Груп" права власності на спірну нерухомість не можна вважати добросовісним, оскільки (1) станом на дату укладення ТОВ "БФ Груп" договорів купівлі-продажу вже існувало судове рішення про визнання недійсним договору за яким "права на таке майно" набув його продавець - ТОВ "КУА "Скай Кепітал Менеджмент" і хоча дійсно таке рішення ще не набрало законної сили, проте сам факт його наявності та можливість обізнаності покупця з ним ставить під сумнів розумність та добросовісність дій з придбання такої нерухомості; (2) представник ТОВ "КУА "Скай Кепітал Менеджмент" у судовому засіданні суду касаційної інстанції підтвердив інформацію про те, що ТОВ "БФ Груп" було попереджено про ризиковість активу і хоча ТОВ "БФ Груп" висуває заперечення проти цього, сама процедура купівлі-продажу майна в умовах сучасних ринкових відносин практично завжди передбачає здійснення оцінки активу на "ризиковість" хоча б з допомогою відкритих реєстрів, в тому числі і Єдиного державного реєстру судових рішень; (3) встановлена судами поведінка ТОВ "БФ ГРУП" після придбання майна (під час апеляційного та касаційного перегляду справи № 910/10364/16) також викликає обґрунтований сумнів у добросовісності дій покупця, позаяк численні реєстраційні дії з таким майном (погашення записів, поділ, об`єднання) без будь-якої раціональної причини і з мотивуванням - "для господарської діяльності" не узгоджується з тим тлумаченням принципу добросовісності, яке суд навів вище.
57.2.6. Більше того, варто акцентувати увагу тут ще і на тому, що позов у даній справі не є віндикаційним, тобто ТОВ "Файненс Компані" не ставить питання про витребування майна щодо якого так заперечує ТОВ "БФ Груп", будуючи свою позицію на власній добросовісності, а тому такі заперечення власне безпосередньо й не стосуються заявлених позовних вимог.
57.3. В цій частині відхиляються і доводи скаржників про те, що право вимоги спочатку мало бути витребувано у ТОВ "КУА "Скай Кепітал Менеджмент" в порядку статті 388 ЦК України. Аргументацію та висновок щодо застосування цієї норми (пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України) Верховний Суд надає далі.
57.3.1. Відповідно до частини 1 статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача за визначених цієї статтею умов.
57.3.2. Визначення і обсяг поняття майно, яке використовується в ЦК України, міститься в положенні статті 190 цього Кодексу. Зокрема, відповідно до цієї статті майном, як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.
57.3.3. Разом з цим, приписи частин 1 - 3 статті 656 ЦК України (предмет договору-купівлі продажу) виділяють три групи предметів, які можуть бути передані за договорами купівлі-продажу, а саме:
- товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому;
- майнові права;
- право вимоги.
57.3.4. З наведено слідує, що правова конструкція статті 656 ЦК України вирізняє право вимоги від товару та майнових прав. На думку колегії суддів Касаційного господарського суду, таке виокремлення цієї категорії обумовлене тим, що право за своєю суттю не є об`єктом матеріального світу, а є обумовленою законом або договором можливістю визначеної особи здійснити ту чи іншу юридично значиму дію, в даному випадку - вимагати виконання зобов`язань за Кредитним та Іпотечними договорами. Цьому праву кореспондує обов`язок контрагента у зобов`язанні.
Віндикація ж покликана захистити неволодіючого власника у відносинах з володіючим не власником шляхом повернення майна власнику. Така необхідність виникає коли майно фактично і фізично знаходиться не у власника, а у іншої особи з тих чи інших причин. Право вимоги не можливо приховати, контролювати чи вчиняти з ним якісь інші фізичні дії, адже воно є явищем нематеріальної юридичної дійсності.
Якби у даному випадку мова йшла про річ, фізична передача якої відбулася за наслідками укладення договору купівлі-продажу, то, не дивлячись на визнання недійсним такого договору, ця річ залишилася б в користуванні набувача і для відновлення контролю над нею (фізичної можливості володіти та користуватися) законодавством передбачено можливість звернення з віндикаційним позовом. Але, такої необхідності немає і не може бути для права вимоги, оскільки таке право не існує фізично, а тому і витребувати його не можливо. З наведеного слідує, що право вимоги, яке перейшло до набувача за недійсним договором купівлі-продажу в порядку статті 388 ЦК України не витребовується.
57.3.5. Більше того не тільки юридично, а навіть лінгвістично конструкція "витребувати право" не є логічною та обґрунтованою, і не тільки у випадку з витребуванням права вимоги, а і, наприклад, витребування права оренди, виключних прав автора чи права на отримання дивідендів тощо. Право може бути визнане, а не витребуване.
57.4. Тут же відхиляються і доводи ТОВ "КУА "Скай Кепітал Менеджмент" про те, що ТОВ "Файненс Компані" не було проведено оплату по Договору відступлення № 1, адже такі доводи спростовуються матеріалами справи, а тому є безпідставними.
58. У своїй касаційній скарзі ТОВ "БФ Груп" зазначає про невчинення Договору відступлення № 1, через те, що ТОВ "Файненс Компані" не зареєструвало прав іпотекодержателя у Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Верховний Суд відхиляє такі твердження скаржника і в мотивування цієї відмови та задля формування висновку у спірних правовідносинах зазначає таке.
58.1. За змістом статті 24 Закону України "Про іпотеку" відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Іпотекодержатель зобов`язаний письмово у п`ятиденний строк повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов`язанням. Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.
58.2. З наведеної норми слідує, що правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню і саме відомості про відступлення прав іпотекодержателя підлягають державній реєстрації; внесення таких відомостей і є зміною речового права - права іпотеки.
58.3. Поряд із цим, відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону України "Про держану реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації прав підлягають обтяження речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва: заборона відчуження та/або користування; арешт; іпотека; вимога нотаріального посвідчення договору, предметом якого є нерухоме майно, встановлена власником такого майна; податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва; інші обтяження відповідно до закону.
58.4. З вказаного переліку знову ж вбачається, що державній реєстрації у Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень підлягає відповідна іпотека, а не правочин з відступлення прав за іпотечним договором, а тому чинність такого правочину не залежить від факту реєстрації іпотеки як зобов`язання.
59. Вище у цій постанові вказувалося, що судами було установлено, що Позивач після укладення Договору відступлення № 1 не мав можливості здійснити реєстрацію прав іпотекодержателя за Іпотечними договорами №638/ІП-1, № 638/ІП-2 та № 638/ІП-4, оскільки ТОВ "БФ Груп" були ініційовані дії щодо припинення іпотек та обтяжень за Іпотечними договорами в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень по відношенню до всіх об`єктів нерухомого майна, які перебувають в іпотеці ТОВ "Файненс Компані". Так само, ТОВ "БФ Груп" було ініційовано припинення державної реєстрації зазначених об`єктів нерухомого майна на підставі поділу та об`єднання, а на їх базі створено нові об`єкти. В подальшому, новостворені об`єкти було передано в іпотеку ТОВ "Автопорт-Чоп".
59.1. Згідно положень частини 1 статті 24 Закону України "Про реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо (в тому числі): наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.
60. Таким чином, Верховний Суд повністю погоджується із здійсненим судами попередніх інстанцій правозастосування і у цій частині та підтримує їх висновок про те, що саме ряд вчинених Відповідачами реєстраційних дій щодо об`єктів нерухомості виключав можливість реєстрації прав іпотекодержателя на користь Позивача до моменту їх скасування в судовому порядку.
60.1. Тут варто звернутися ще й до правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 05.11.2018 у справі № 754/12197/16-ц, згідно якої законом не встановлено строку переоформлення прав від первісного кредитора до нового, а здійснення такого переоформлення через певний час не є підставою для припинення зобов`язань як за основним договором, так і за договором, який укладено на його забезпечення, оскільки змінюється лише суб`єктний склад сторін зобов`язання.
60.2. Також у цій частині слід звернути увагу на висновки Верховного Суду у справі № 926/3371/17, які було викладено у постанові від 07.05.2019. Розглядаючи ту справу Верховний Суд вже вирішив частину питань, які піднімає у своїй касаційній скарзі ТОВ "БФ Груп" адже, касаційний суд уже постановив, що вилучення обтяжень про іпотеку та заборону на відчуження не тягне припинення договору іпотеки.
61. Підсумовуючи Верховний Суд зазначає, що судами попередніх інстанцій повністю дотримано вимог матеріального та процесуального права в частині висновків, що описані вище і які стосуються наявності/відсутності дійсного права вимоги у ТОВ "Файненс Компані", питань переходу цього права до Позивача від ПАТ "Омега Банк" та дійсності Договору відступлення № 1. Доводи ж касаційний скарг у цій частині є безпідставними та такими, що ґрунтуються на вільному тлумаченні правових норм та позицій касаційних судів. Складається враження, що скаржники свідомо намагаються ігнорувати преюдиційні обставини та висновки судів зі справи № 910/10364/16.
62. Далі щодо способу захисту.
63. Як зазначено вище у цій постанові, Позивачем до господарського суду було заявлено вимоги про визнання за ним права вимоги за Кредитним договором № 638; (2) визнання права вимоги та іпотекодержателя за Іпотечними договорами № 638/ІП-1, № 638/ІП-2 та № 638/ІП-4; (3) визнання незаконними дій ТОВ "КУА "Скай Кепітал Менеджмент" щодо звернення стягнення на майно та визнання недійсними правочинів щодо такого звернення з моменту їх вчинення за Іпотечними договорами № 638/ІП-1, № 638/ІП-2 та № 638/ІП-4; (4) визнання недійсними Договорів купівлі продажу від 28.12.2018 № 4747, № 4757, № 4760, які було укладено між ТОВ "КУА "Скай Кепітал Менеджмент" та ТОВ "БФ Груп"; (5) визнання недійсним Додаткового договору № 1 про внесення змін до Договору іпотеки від 09.11.2019, укладеного між ТОВ "БФ Груп" та ТОВ "Автопорт-Чоп"; (6) визнання незаконними та скасування рішень у сфері державної реєстрації права власності, іпотеки та іпотекодержателя, обтяжень, припинення іпотеки, припинення обтяжень, припинення об`єктів нерухомого майна та зміни об`єктів нерухомого майна, вчинених Відповідачами з 31.12.2014, а також всі відповідні їм записи щодо об`єктів нерухомого майна, які були предметами іпотеки (всього 328 рішень).
64. Розглядаючи цю справу суди вирішили, що обраний ТОВ "Файненс Компані" спосіб захисту є належним та ефективним. Відповідна мотивація судів описана вище. У касаційних скаргах ТОВ "КУА "Скай Кепітал Менеджмент" та ТОВ "БФ Груп" таке твердження судів заперечують.
66. По суті піднятого вище правового питання слід вказати, що згідно статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. До способів захисту цивільних прав та інтересів належать, в тому числі, визнання права, відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання правочину недійсним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
66.1. Відповідно до статті 20 Господарського кодексу України (далі ГК України) держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються, в тому числі, шляхом: визнання наявності або відсутності прав, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.
66.2. За положеннями частини 2 статті 5 ГПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні таких спосіб захисту, який не суперечить закону.
66.3. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
66.4. Слід зауважити, що надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Таким чином, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет міжнародного договору за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права для вирішення конкретного спору.
67. Відповідно до частини 1 статті 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.
67.1. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
67.2. Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
67.3. Також, відповідно до статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.
67.4. За загальним правилом закон передбачає необхідність правового зв`язку основного зобов`язання та забезпечувальних зобов`язань, який полягає у недоцільності існування різних кредиторів за основним зобов`язанням та за похідними забезпечувальними зобов`язаннями.
67.5. Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
67.6. Згідно з частиною 3 статті 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.
68. Станом на сьогоднішній день права вимоги ТОВ "Файненс Компані" за Кредитним договором № 638, а також за договорами Іпотеки не визнаються, в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень записи про іпотеку та обтяження на підставі вказаних договорів припинені, об`єкти забезпечення припинені шляхом поділу та об`єднання, а їх власник кілька разів змінювався.
69. Колегія суддів Касаційного господарського суду, як до цього і апеляційний господарський суд, не враховує твердження ТОВ "БФ Груп" про те, що права вимоги неможливо повернути в тому вигляді, якому вони існували на момент отримання, оскільки, як вже частково зазначалося вище, права вимоги не є предметом матеріального світу та їх не може бути фізично передано, знищено, а також не є послугою чи виконаною роботою, з огляду на що права належного правоволодільця можуть бути відновленні шляхом визнання за ним таких прав. Для повного відновлення прав Позивачем було заявлено додаткові вимоги щодо скасування всіх незаконно проведених Відповідачами реєстраційних дій внаслідок укладення та виконання недійсних договорів. Задоволення зазначених позовних вимог поверне сторони у становище, яке було до укладення нікчемного та недійсного правочинів правочинів та реєстраційних дій, що були вчинені на підставі таких правочинів.
69.1. Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що для відновлення прав ТОВ "Файненс Компані" як кредитора та іпотекодержателя за договорами, необхідним є повернення в становище, яке існувало до моменту порушення, тобто коли права кредитора та іпотекодержателя не ставилися під сумнів і він міг вільно користуватись цими правами за договором. З передбачених статтями 16 ЦК України та 20 ГК України способів захисту прав, найбільш обґрунтованим і ефективним є саме визнання прав за Позивачем.
74. Далі щодо доводів скарг про неправильне застосування судами норм права в частині вимог Позивача про скасування рішень державних реєстраторів.
75. За змістом пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі також - Закон України № 1952) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
75.1. Відповідно до статті 11 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
75.2. У частині другій статті 26 Закону України № 1952 (у редакції, чинній до 16.01.2020, яка діяла на час прийняття оскаржених рішень, звернення з позовом у цій справі) було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01.01.2013, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.
75.3. Однак згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України № 1952 викладено у новій редакції.
75.4. Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України № 1952 (у редакції, чинній із 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
75.5. Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення судових рішень у даній справі), на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України № 1952 у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
75.6. Викладене свідчить, що з 16.01.2020, тобто на час ухвалення оскаржуваних рішень у даній справі, такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачав, тому доводи скаржників про необхідність застосування Позивачем такого способу судового захисту, який в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати йому відновлення порушеного права касаційним судом відхиляються.
75.7. Водночас колегія суддів зазначає, що у пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до набрання чинності цим Законом.
75.8. Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16.01.2020 цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України № 1952.
75.9. Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 03.09.2020 у справі № 914/1201/19, від 23.06.2020 у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19, від 14.07.2020 у справі № 910/8387/19, від 20.08.2020 у справі № 916/2464/19.
76. Колегія суддів із зазначеними висновками погоджується, не вбачає підстав для відступу від них і констатує, що застосування здійснене судами у справі № 910/10963/19 вказаним висновкам відповідає.
77. Поряд з викладеним слід зазначити про те, що зважаючи на істотну зміну з 16.01.2020 і на час ухвалення оскаржуваних судових рішень матеріально-правового регулювання спірних реєстраційних відносин, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для врахування судами при вирішенні спірних правовідносин висновків Великої Палати Верховного Суду у постановах від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 04.09.2018 у справі № 915/127/18 і від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц та у постанові Касаційного господарського суду від 26.02.2020 у справі № 910/56/19 на які посилається ТОВ "КУА "Скай Кепітал Менеджмент" щодо застосування норми частини 2 статті 26 Закону України № 1952 в редакції, яка вже втратила свою чинність, оскільки через наведену зміну законодавства має місце неоднакове правове регулювання відносин (різні редакції статті 26 Закону України № 1952), що виключає подібність правовідносин у наведених справах з правовідносинами у цій справі.
78. Тут відхиляються і доводи касаційної скарги ТОВ "БФ Груп" щодо неправильного застосування судами приписів Закону № 1952, адже місцевий господарський суд визнаючи недійсними оспорювані договори купівлі-продажу та додаткову угоду до договору іпотеки фактично вирішив питання про право власності Відповідача-2 та Відповідача-4, право іпотеки Відповідача-9 на об`єкти нерухомого майна, що свідчить про дотримання судом положень частини 3 статті 23 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" при скасуванні рішень державного реєстратора.
79. Оскільки значна частина текстів касаційних скарг приділена саме належності способу захисту в частині вимог про скасування рішень державних реєстраторів чи записів про таку реєстрацію, то колегія суддів Касаційного господарського суду вважає за необхідне тут згадати також правову позицію Касаційного адміністративного суду, яку було викладено у постанові від 27.01.2020 у справі № 465/249/15-а і яка полягає у тому, що скасування законних підстав набуття права власності на споруду як нерухоме майно, позбавляє запис про державну реєстрацію права власності самостійного правового значення.
80. В цій частині відхиляються і доводи касаційної скарги ТОВ "БФ Груп" про порушення судами статті 231 ГПК України, адже як правильно зазначили суди, у випадку, якщо позивач вважає, що державний реєстратор також є особою, що порушила його права, це є достатньою підставою для участі такого державного реєстратора у якості співвідповідача у справі.
100. Таким чином, за наслідками касаційного провадження у справі № 910/10963/19 колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційний скарг без задоволення, а оскаржуваних рішення і постанови - без змін.
_03_03.png)
