Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до частин першої та другої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.
Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Частиною першою статті 352 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.
Так, закон визначає коло осіб, що наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
При цьому судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.
Апеляційний суд на виконання вимог процесуального закону, відкрив апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ПП «Медексперт-Груп», яке не брало участі у справі, належним чином дослідив доводи апеляційної скарги та встановив, що обставини про вирішення місцевим судом питання про права, інтереси, свободи та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, знайшли своє підтвердження, оскільки станом на час ухвалення рішення судом першої інстанції ПП «Ньютон» вже не було власником спірного майна, яке на підставі договору купівлі-продажу 24 листопада 2017 року було відчужене ПП «Медексперт-Груп», яке на підставі свідоцтва від 28 листопада 2017 року, виданого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г. О., зареєструвало за собою право власності на це нерухоме майно. У зв`язку з цим апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що суд першої інстанції не з`ясував хто є власником спірних нежитлових приміщень на час розгляду справи, не залучив до участі у справі ПП «Медексперт-Груп».
Враховуючи наведене, не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд прийняв апеляційну скаргу ПП «Медексперт-Груп» до розгляду всупереч вимогам статті 358 ЦПК України, оскільки право власності на приміщення №№ 101-105, 114, 115, 205-210 площею 407,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 належало ПП «Ньютон» на підставі свідоцтва про право власності від 28 грудня 2013 року серії НОМЕР_1 .
Посилання в касаційній скарзі на те, що розгляд місцевим судом справи в порядку спрощеного позовного провадження відповідав вимогам ЦПК України, є безпідставними з огляду на таке.
Згідно з частиною першою статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин; 3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд.
У частині шостій статті 19 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Враховуючи, що положення статті 19 ЦПК України в структурі законодавчого акта розташовані серед Загальних положень процесуального закону, суд має право віднести справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду. При цьому за змістом пункту 1 частини шостої цієї статті справи, зазначені в ньому, є малозначними в силу притаманних їм властивостей, виходячи з ціни пред`явленого позову та його предмета.
Звертаючись до суду, позивач просив визнати недійсним свідоцтво про право власності від 28 грудня 2013 року серії НОМЕР_1 та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28 грудня 2013 року індексний номер 9657012.
Тобто у цій справі позивач заявив вимоги немайнового характеру, у зв`язку з чим в ній неможливо визначити ціну позову, а тому справа не належить до категорії малозначних на підставі пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України, та не визнана судом малозначною відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Таким чином, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що суд першої інстанції помилково розглянув цю справу у порядку спрощеного позовного провадження, не врахувавши категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у ній.
З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду, зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди заявника з ухваленим у справі судовим рішенням. Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з процесуальним законом не здійснює переоцінку доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає вимогам закону, і підстав для її скасування немає.
_03_03.png)
