У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно у порядку спадкування за законом.
Позов обґрунтований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_3 . Після її смерті відкрилася спадщина на житловий будинок на АДРЕСА_1 .
12 грудня 1997 року вона склала заповіт на своїх дітей: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , яким заповіла належний їй житловий будинок з господарськими будівлями на АДРЕСА_1 та все рухоме і нерухоме майно, де б воно не знаходилося і з чого б воно не складалося і взагалі все те, що буде належати їй на день смерті і на що вона матиме за законом право.
ОСОБА_2 прийняв спадщину шляхом подання нотаріусу заяви про прийняття спадщини. Спадщину він прийняв у тій частці, що йому належить за заповітом -1/3 частки.
ОСОБА_4 і ОСОБА_5 у визначеному законом порядку, формі та термін спадщину не прийняли і не відмовилися від неї, оскільки не подали нотаріусу чи уповноваженій особі заяву про відмову від прийняття спадщини протягом шестимісяців з дня відкриття спадщини.
У ОСОБА_2 не виникло право успадкувати 2/3 частки спадщини, яку не прийняли інші спадкоємці за заповітом. Спадщина ним прийнята лише у тій частці, що йому належить за заповітом - в 1/3 частки.
Позивач вважає, що 2/3 частки спадщини, яку не прийняли за заповітом ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , повинна успадковуватися за законом на загальних підставах.
Спадкоємцями першої черги є діти спадкодавця ОСОБА_3 , які прийняли спадщину: він і відповідач ОСОБА_2 .
Позивач постійно проживав зі спадкодавцем до дня її смерті і надалі проживає та утримує спадковий будинок.
Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 22 березня 2018 року, яке набрало законної сили 19 липня 2018 року, його позов задоволено. Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_2 зі спадкодавцем ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у с. Корделівці Калинівського району, на час відкриття спадщини.
Спадщину прийняли діти спадкодавця: він у розмірі 1/3 частки за законом і ОСОБА_2 у розмірі 1/3 частки за заповітом і 1/3 частку за законом.
07 серпня 2018 року позивач звернувся до державного нотаріуса із заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину на 1/3 частки житлового будинку з господарськими спорудами, які знаходяться у АДРЕСА_1 .
Постановою державного нотаріуса Калинівської державної нотаріальної контори від 01 жовтня 2018 року № 1287/02-31 йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами наАДРЕСА_1 після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 його матері ОСОБА_3 , яка на день смерті мешкала у с. Корделівці Калинівського району у зв`язку з тим, що він не відноситься до кола спадкоємців за заповітом, які закликаються до спадкування.
Він як спадкоємець за законом першої черги має право на спадкування 1/3 частки спадкового майна, яким є житловий будинок.
Позивач просив суд визнати за ним право власності на 1/3 частки житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами на АДРЕСА_1 , що належав його матері ОСОБА_3 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно з частиною першою статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Згідно з частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.
У першу чергу, згідно зі статтею 1261 ЦК України право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Згідно з частиною другою статті 1269 ЦК України заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (стаття 1270 ЦК України).
Верховний Суд зазначає, що суб`єктивне цивільне право на прийняття спадщини існує в межах строків, установлених статтею 1270 ЦК України.
Згідно з частиною першою статті 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
Верховний Суд зазначає, що право на відмову від прийняття спадщини існує у спадкоємця лише в межах строку, встановленого для прийняття спадщини, після закінчення якого відмова не допускається і поновлення цього строку законом не передбачено.
Відповідно до статті 1274 ЦК України спадкоємець за заповітом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом. Спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги. Спадкоємець має право відмовитися від частки у спадщині спадкоємця, який відмовився від спадщини на його користь.
Згідно з частиною першою статті1275 ЦК України, якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за заповітом, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну.
Суди встановили, що відповідач прийняв спадщину, подавши в шестимісячний строк - 04 серпня 2016 року, в нотаріальну контору заяву про прийняття спадщини і на підставі якої була заведена спадкова справа № 386/2016. Інші два спадкоємці за заповітом - ОСОБА_4 і ОСОБА_5 не прийняли спадщину, оскільки жоден із них не проживав постійно разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини та не подав особисто нотаріусу або уповноваженій на це посадовій особі Корделівської сільської ради заяву про прийняття спадщини.
Крім того, спадкоємці за заповітом ОСОБА_4 і ОСОБА_5 протягом встановленого статтею 1270 ЦК України шестимісячного строку не подали нотаріусу чи уповноваженій на це посадовій особі Корделівської сільської ради заяви про відмову від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 . Заяви, з якими вони звернулися до нотаріальної контори подані з пропуском шестимісячного терміну згідно з частиною першою статті 1273 і статті 1270 ЦК України, тому не є відмовою від прийняття спадщини, передбаченою статтею 1273 ЦК України.
Встановивши обставини справи та оцінивши докази у справі, суди дійшли обґрунтованого висновку, що спадкоємці за заповітом ОСОБА_4 і ОСОБА_5 у визначеному законом порядку спадщину не прийняли і не відмовилися від її прийняття, тобто є такими, що не прийняли спадщину, а спадкоємець за заповітом ОСОБА_2 прийняв спадщину.
Відповідно до частини першої статті 1275 ЦК України, якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за заповітом, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну.
Верховний Суд виходить з того, що за наявності заповіту на все майно правило частини другої статті 1223 ЦК України застосовується у разі неприйняття спадщини або відмови від спадщини усіма спадкоємцями за заповітом.
Верховний Суд зазначає, що посилання у частині другій статті 1223 ЦК на те, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування у разі неприйняття спадщини або відмови від прийняття спадщини спадкоємцями за заповітом необхідно розуміти як таке, що належить цим особам у разі неприйняття спадщини або відмови від її прийняття усіма спадкоємцями за заповітом і за умови, що заповіт складено на усе майно. Отже, за відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття усіма спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують спадкоємці відповідної черги.
Суди дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову про визнання права власності на спадкове майно за позивачем у порядку спадкування за законом, оскільки спадкоємців за заповітом є троє, із яких не всі спадкоємці не прийняли спадщину: два спадкоємці не прийняли, а один спадкоємець прийняв спадщину у визначеному законом порядку та протягом встановленого статтею 1270 ЦК України шестимісячного строку.
Безпідставними є доводи касаційної скарги, що суди безпідставно не застосували частину другу статті 1223, частину першу статті 1275 ЦК України, оскільки є чинним заповіт, яким охоплено все спадкове майно і один із спадкоємців за заповітом прийняв спадщину, якою є все спадкове майно. Висновки судів з урахуванням встановлених обставин справи відповідають нормам матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
Доводи касаційної скарги, що згідно з частиною першою статті 1275 ЦК України перехід частки у спадщині до інших спадкоємців за заповітом можливий лише при наявності такої підстави як відмова від прийняття спадщини, а такої підстави як неприйняття спадщини закон не передбачає, не заслуговують на увагу, оскільки системний аналіз вказаних норм матеріального права дає підстави дійти висновку, що неприйняття спадщини і відмова від прийняття спадщини є різними правовими інститутами, які мають різні правові наслідки для спадкоємців, а спадкоємці за законом одержують право на спадкування у разі неприйняття спадщини усіма спадкоємцями за заповітом.
Доводи касаційної скарги, що суд першої інстанції порушив статті 259, 268, 270 ЦПК України, оскільки проголосив вступну та резолютивну частини рішення без зазначення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, заслуговують на увагу, проте на розгляд справи по суті це не вплинуло та не є підставою для скасування судових рішень згідно зі статтею 411 ЦПК України.
Крім того, суд першої інстанцї у повному тексті судового рішення зазначив, що при виготовленні вступної та резолютивної частини рішення суду помилково було не вирішено питання розподілу судових витрат, тому суд вирішив питання розподілу судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України.
Інші доводи касаційної скарги аналогічні доводам апеляційної скарги, зводяться до незгоди з судовими рішеннями та переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.
_03_03.png)
