ВС роз’яснив, як має обчислюватися строк погашення судимості

У випадку засудження за останній злочин із звільненням від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України строк погашення судимості за попередній злочин має обчислюватися з дня набрання законної сили обвинувальним вироком за останній злочин, якщо протягом іспитового строку засуджений не вчинить нового злочину та якщо протягом зазначеного строку рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням не буде скасовано на інших підставах, передбачених законом, або суд не направить засудженого для відбування призначеного покарання відповідно до ч. 2 ст. 78 КК України.

На цьому наголосив Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 431/2787/19.

Обставини справи

За вироком місцевого суду особу визнано винуватою та призначено покарання за ч. 1 ст. 309 КК у вигляді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців, за ч. 2 ст. 185 КК – у вигляді позбавлення волі на строк 2 роки, за ч. 1 ст. 369 КК – у вигляді позбавлення волі на строк 2 роки, за ст. 395 КК – у вигляді арешту на строк 3 місяці. Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК визначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк 4 роки і 6 місяців. На підставі ч. 5 ст. 71 КК за сукупністю вироків остаточно призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк 5 років.

Апеляційний суд вирок місцевого суду залишив без змін.

Висновок Верховного Суду

Оцінюючи доводи касаційної скарги в частині правильності кваліфікації дій засудженого, Верховний Суд виходить з такого.

Згідно з ч. 5 ст. 90 КК України, якщо особа, що відбула покарання, до закінчення строку погашення судимості знову вчинить злочин, перебіг строку погашення судимості переривається і обчислюється заново. У цих випадках строки погашення судимості обчислюються окремо за кожний злочин після фактичного відбуття покарання (основного та додаткового) за останній злочин.

При цьому вказана норма закону про кримінальну відповідальність не ставить вирішення питання про переривання перебігу строку погашення судимості у залежність від того, чи особу засуджено із призначенням покарання або із звільненням від відбування покарання з випробуванням.

Тому, якщо особа, що відбула покарання за попередній злочин, до закінчення строку погашення судимості знову вчинить злочин, за який її засуджено із звільненням від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, то строк погашення судимості за попередній злочин переривається та повинен обчислюватися заново.

Також, ВС зазначив, що відповідно до положень ч. 1 ст. 88 КК України особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості.

При цьому початок обчислення іспитового строку припадає на день проголошення вироку суду (ч. 1 ст. 165 КВК України) і не збігається з початковим моментом, коли особа визнається такою, що має судимість, - днем набрання законної сили обвинувальним вироком (ч. 1 ст. 88 КК України).

Враховуючи положення ч. 5 ст. 90 КК України про наслідки переривання перебігу строку погашення судимості за попередній злочин та обчислення строків погашення судимості окремо за кожний злочин (правило про самостійний перебіг строків погашення судимості), початок перебігу перерваного строку погашення судимості за попередній злочин повинен збігатися із початком перебігу строку судимості за останній злочин.

Отже, саме з цього моменту одночасно спливатимуть два строки погашення судимості – за попередній (попередні) і за наступний (останній) злочини, і особа вважається судимою за всі ці злочини. Ці строки спливають паралельно, тобто не складаються і не поглинаються один одним, та закінчуються самостійно (кожний у свій час) залежно від їх тривалості.

Таким чином, у випадку засудження за останній злочин із звільненням від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України строк погашення судимості за попередній злочин має обчислюватися з дня набрання законної сили обвинувальним вироком за останній злочин, якщо протягом іспитового строку засуджений не вчинить нового злочину та якщо протягом зазначеного строку рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням не буде скасовано на інших підставах, передбачених законом, або суд не направить засудженого для відбування призначеного покарання відповідно до ч. 2 ст. 78 КК України.

Як вбачається із матеріалів провадження  особа_1, 1 квітня 2014 року була засуджена Старобільським районним судом Луганської області за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у вигляді обмеження волі строком на 2 місяці, на підставі ст. ст. 71,72 КК України призначено невідбуту частину покарання по вироку Старобільського районного суду від 2 вересня 2013 року та остаточно призначено покарання у вигляді обмеження волі строком на 2 роки 1 місяць. 19 жовтня 2016 року особа звільнилася з Хролівської ВК №140 Харківської області по відбуттю строку покарання.

Відповідно до ч. 7 ст. 89 КК України (у редакції, що діяла до 1 липня 2020 року) такими, що не мають судимості, визнаються особи, засуджені до позбавлення волі або основного покарання у вигляді штрафу за злочин середньої тяжкості, якщо вони протягом трьох років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину.

1 червня 2018 року Старобільським районним судом ОСОБА_1 було засуджено за ч. 1 ст. 263 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 4 роки, на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбуття покарання  з іспитовим строком на 1 рік.

Таким чином до погашення судимості за вироком від 1 квітня 2014 року особа_1 вчинила новий злочин, за який була засуджена вироком 1 червня 2018 року.

У зв’язку з цим строки погашення судимості за вироками від 1 квітня 2014 року Старобільського районного суду Луганської області за ч. 1 ст. 185 КК України та 1 червня 2018 року Старобільським районним судом за ч. 1 ст. 263 КК України стосовно особи_1 мають спливати одночасно (паралельно), тобто не складатися і не поглинатися один одним, а окремий перебіг кожного з цих строків розпочався з дня набрання законної сили вироком від 1 червня 2018 року Старобільським районним судом за ч. 1 ст. 263 КК України.

Таким чином доводи захисника, викладені в касаційній скарзі про те, що в діях його підзахисного відсутня кваліфікуюча ознака – повторність, також є необґрунтованими.

Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу Луганського апеляційного суду – без змін.