У березні 2018 року Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк» (далі - ПАТ «ВіЕйБі Банк») в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» Славкіної Марини Анатоліївни звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Національного банку України (далі - НБУ), з урахуванням уточненої позовної заяви, про:
- визнання протиправними дій Правління НБУ щодо прийняття постанови від 31 березня 2016 року № 219 «Про звернення стягнення на цінні папери, передані Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» у заставу Національному банку України»;
- скасування постанови Правління НБУ від 31 березня 2016 року № 219 «Про звернення стягнення на цінні папери, передані Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» у заставу Національному банку України»;
- зобов`язання НБУ повернути на рахунок ПАТ «ВіЕйБі Банк» у цінних паперах непогашені цінні папери, а саме: державні облігації UA4000172271 у кількості 92 038 шт., державні облігації UA4000185557 у кількості 23 082 шт., державні облігації UA4000186159 у кількості 153 047 шт.
2. На обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що відповідач не мав права на безспірне списання та безспірне відчуження майна, що перебувало в заставі (цінні папери), бо відповідно до частини четвертої статті 73 Закону України «Про Національний банк України» вказане право відповідача не поширюється на банки, віднесені до категорії неплатоспроможних. Відповідач усупереч нормам статей 24, 27 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» не повідомив позивача про намір звернути стягнення, не надіслав повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання та не зареєстрував у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.
3. За твердженням позивача, відповідач не відшкодував третій особі витрати у розмірі 0,05 % від суми реалізації, чим порушив норми спеціального законодавства, а саме Порядку здійснення та розрахунку витрат Фонду на утримання та продаж заставленого майна. Перелік документів, на підставі яких
здійснюються безумовні операції, є вичерпним, тому безумовне списання відповідачем цінних паперів з рахунку позивача є неправомірним. Строк дії звіту про оцінку цінних паперів станом на дату звернення стягнення закінчився.
4. Позивач вважає, що пункт 4 оскаржуваної постанови Правління НБУ суперечить нормам статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», якою встановлено черговість задоволення вимог кредиторів. Відповідно до спірних кредитних договорів та договорів застави відповідач мав право залишити у своїй власності цінні папери виключно за умови, що цінні папери не були продані третім особам, а відтак відповідач мав прийняти постанову щодо звернення стягнення на заставні цінні папери шляхом їх продажу відповідно до вимог чинного законодавства, договірних умов та за рахунок отриманих від продажу коштів задовольнити свої вимоги, або звертати стягнення в судовому порядку.
35. Рішенням Господарського суду міста Києва від 30 січня 2019 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22 травня 2019 року, у позові відмовлено повністю.
36. Мотивуючи свої судові рішення щодо позовної вимоги позивача про визнання протиправними дій НБУ щодо прийняття постанови Правління НБУ № 219 «Про звернення стягнення на цінні папери, передані Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» у заставу Національному банку України», суди попередніх інстанцій, проаналізувавши рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93) та від 05 квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02), дійшли висновку, що ефективним способом захисту у цьому випадку є скасування вказаної постанови (визнання її недійсною). Такий спосіб захисту є ефективним, бо спрямований на реальне відновлення порушеного права. Водночас такий спосіб захисту як визнання дій НБУ протиправними у цьому випадку не може поновити порушені права позивача, оскільки такі дії були реалізовані у формі оскаржуваної постанови Правління НБУ, а тому саме остання підлягає оскарженню.
37. Щодо позовної вимоги про визнання протиправною та скасування постанови Правління НБУ від 31 березня 2016 року № 219 суди попередніх інстанцій зазначили, що відповідачем в оскаржуваній постанові Правління НБУ не було порушено порядок (черговість) задоволення вимог кредиторів, встановлений у статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки вказаною постановою Правління НБУ встановлено внутрішній порядок спрямування коштів, отриманих НБУ від реалізації права на набуття права власності на цінні папери.
38. Також суди вказали на необґрунтованість тверджень позивача про порушення відповідачем норм законодавства при реалізації свого права на звернення стягнення на заставлене майно (цінні папери), так як звернення стягнення на цінні папери відбулось у порядку, передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а не згідно із частинами першою та другою статті 73 Закону України «Про Національний банк України».
39. Крім того, суди попередніх інстанцій зазначили, що ефективним способом захисту в цьому випадку є скасування вказаної постанови (визнання її недійсною). Однак позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами наявності обставин, що є підставою для скасування постанови Правління НБУ від 31 березня 2016 року № 219.
40. Що стосується позовних вимог ПАТ «ВіЕйБі Банк» про зобов`язання НБУ повернути на рахунок ПАТ «ВіЕйБі Банк» у цінних паперах непогашені цінні папери, а саме: державні облігації UA4000172271 у кількості 92038 шт., державні облігації UA4000185557 у кількості 23082 шт., державні облігації UA4000186159 у кількості 153047 шт., то суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині, оскільки ці вимоги є похідними від позовних вимог про скасування постанови Правління НБУ від 31 березня 2016 року № 219, у задоволенні яких позивачу відмовлено.
Щодо вимоги про зобов`язання НБУ повернути на рахунок ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» у цінних паперах непогашені цінні папери
70. Підставою для передачі вказаної справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду є питання застосування частини четвертої статті 73 Закону України «Про Національний банк України» щодо переважного й безумовного права НБУ задовольняти будь-яку основану на здійсненому рефінансуванні банку вимогу, оформлену у встановленому законом порядку, за якою настав строк погашення; застосування приписів статей 51 і 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» щодо порядку звернення НБУ як заставодержателем стягнення на заставлене майно.
71. Відповідно до статті 14 Закону України «Про Національний банк України» Правління Національного банку згідно з Основними засадами грошово-кредитної політики через відповідні монетарні інструменти та інші засоби банківського регулювання забезпечує реалізацію грошово-кредитної політики, організує виконання інших функцій відповідно до статей 6 і 7 цього Закону та здійснює управління діяльністю Національного банку.
72. Згідно із частиною першою статті 73 Закону України «Про Національний банк України» НБУ має переважне і безумовне право задовольняти будь-яку основану на здійсненому рефінансуванні банку вимогу, оформлену у встановленому законом порядку, за якою настав строк погашення.
73. Частиною другою статті 73 Закону України «Про Національний банк України» передбачене переважне і безумовне право, яке реалізується НБУ шляхом списання у безспірному порядку заборгованості з рахунків банку і відчуження майна, що перебуває у заставі як забезпечення вимог НБУ, та задоволення вимог за рахунок чистого доходу від їх відчуження. НБУ здійснює відчуження майна, набутого у власність, у рахунок погашення боргу за наданими банкам кредитами для підтримки ліквідності у визначеному ним порядку, без погодження з іншими органами державної влади.
74. У частині четвертій статті 73 Закону України «Про Національний банк України» зазначено, що частини перша і друга цієї статті не поширюються на банки, віднесені до категорії неплатоспроможних, які виводяться Фондом з ринку відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
75. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що положення частини четвертої статті 73 Закону України «Про Національний банк України», відповідно до яких частини перша та друга цієї статті не поширюється на банки, віднесені до категорії неплатоспроможних, які виводяться Фондом з ринку відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
76. При цьому за змістом частини другої статті 39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» ліквідація банку є одним із способів виведення неплатоспроможного банку з ринку.
77. З наведеного випливає, що відносно банку, який ліквідується в порядку, визначеному Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», НБУ взагалі не має переважного й безумовного права, передбаченого частинами першою та другою статті 73 Закону України «Про Національний банк України».
78. Натомість продаж активів (майна) банків, що ліквідуються, здійснюється згідно зі статтею 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
79. Відповідно до частин третьої та четвертої статті 51 цього Закону Фонд затверджує способи, порядок, склад та умови відчуження майна банку, включеного до ліквідаційної маси, у разі потреби організовує консолідований продаж майна кількох банків, що одночасно перебувають у процедурі ліквідації. Фонду заборонено відчужувати майно банку до затвердження виконавчою дирекцією Фонду способу, порядку, складу та умов відчуження майна такого банку, крім випадків надання виконавчою дирекцією Фонду дозволу на реалізацію окремого майна з метою запобігання збиткам або ризикам його втрати чи пошкодження, а також у випадках, передбачених цим Законом.
80. Відтак приписи частин першої та другої статті 73 Закону України «Про Національний банк України» і частини третьої статті 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» розраховані на зовсім різні, причому взаємовиключні правові ситуації.
81. Так, якщо банк не перебуває в процедурі ліквідації, то правові передумови для застосування положень статті 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» відсутні, а НБУ володіє стосовно такого банку правом, визначеним частинами першою та другою статті 73 Закону України «Про Національний банк України».
82. У разі ж якщо банк є таким, що ліквідується відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», то застосуються норми цього Закону, у тому числі правила продажу активів такого банку визначаються статтею 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а положення частин першої та другої статті 73 Закону України «Про Національний банк України» до відповідних відносин застосуванню не підлягають.
83. Частина третя статті 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» наділяє Фонд повноваженням затверджувати способи, порядок, склад та умови відчуження майна банку, включеного до ліквідаційної маси, у разі потреби організовувати консолідований продаж майна кількох банків, що одночасно перебувають у процедурі ліквідації.
84. Частиною третьою статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що майно банку, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставодержателя. Заставодержатель має право звернути стягнення на заставлене майно у порядку, встановленому законодавством або договором застави, та отримати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна за ціною, визначеною суб`єктом оціночної діяльності, який визначений Фондом.
85. Судами попередніх інстанцій встановлено, що листом від 17 вересня 2015 року № 12-00020/66650 НБУ повідомив позивача про свій намір звернути стягнення на предмет застави та просив Уповноважену особу Фонду організувати проведення оцінки цінних паперів.
86. Судами попередніх інстанцій також встановлено, що з наданих відповідачем електронних повідомлень від 13 листопада 2015 року № 23-381 та від 14 грудня 2015 року № 23-396 вбачається, що з огляду на отримання позивачем відповідного повідомлення відповідача, на замовлення позивача була проведена оцінка цінних паперів.
87. Зазначені узгоджені дії відповідача і позивача свідчать про погодження позивачем звернення стягнення на заставлені цінні папери в порядку, встановленому договором застави. Тому питання про обов`язковість погодження Фондом способу, порядку, складу та умов відчуження майна банку, включеного до ліквідаційної маси, для реалізації заставодержателем права на звернення стягнення Великою Палатою Верховного Суду не розглядається.
88. Велика Палата Верховного Суду вчергове нагадує, що, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18).
89. Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18) та від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).
90. Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Згідно із частиною 2 статті 1213 Цивільного кодексу України у разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість. Відповідно до частини 1 статті 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.
91. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що в разі якщо позивач був неправомірно, без достатньої правової підстави позбавлений цінних паперів, які обліковувалися на рахунку позивача, на користь відповідача, то належному способу захисту відповідає позовна вимога про стягнення цінних паперів з відповідача на користь позивача.
92. Згідно із частиною першою статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є, в тому числі, звернення стягнення на цінні папери, вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні. Відповідно до пункту 7 частини третьої статті 18 цього Закону виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, в тому числі, накладати арешт на рахунки в цінних паперах.
93. Відповідно до пункту 8 глави 2 «Умови та порядок унесення змін до системи депозитарного обліку при обслуговуванні операцій щодо цінних паперів» розділу V «Умови та порядок внесення змін до системи депозитарного обліку цінних паперів» Положення про провадження депозитарної діяльності, затвердженого рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку 23 квітня 2013 року № 735, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 червня 2013 року за № 1084/23616 (у редакції, чинній на час звернення позивача з позовом), безумовні операції щодо цінних паперів/прав на цінні папери здійснюються на підставі наданих депозитарній установі та/або Центральному депозитарію оригіналів або копій, зокрема, постанови державного виконавця або інших документів виконавчого провадження, визначених Законом України «Про виконавче провадження». Відповідно до пункту 7 глави 2 розділу V Положення про провадження депозитарної діяльності (у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду) безумовні операції щодо цінних паперів/прав на цінні папери здійснюються на підставі наданих депозитарній установі та/або Центральному депозитарію оригіналів або копій, зокрема, судового рішення або рішення уповноваженого законом державного органу чи його посадової особи, виконавчих документів, визначених законом, під час здійснення виконавчого провадження.
94. Отже, виконавчий документ, виданий на виконання судового рішення про стягнення з відповідача (боржника) на користь позивача (стягувача) цінних паперів, є підставою для відкриття виконавчого провадження (частина перша статті 26 Закону України «Про виконавче провадження»), у межах якого виконавець накладає арешт на цінні папери (частина сьома статті 26, частини перша, четверта, п`ята статті 56 Закону України «Про виконавче провадження»).
95. Якщо боржник не передав стягувачу цінні папери відповідно до частини восьмої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець передає їх стягувачу (частина перша статті 60 цього Закону) без згоди боржника. Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення, зокрема, шляхом винесення постанов.
96. Оскільки бездокументарним цінним папером є обліковий запис на рахунку в цінних паперах у системі депозитарного обліку цінних паперів (абзац другий частини третьої статті 3 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»), а набуття і припинення прав на цінні папери і прав за цінними паперами здійснюються шляхом фіксації відповідного факту в системі депозитарного обліку цінних паперів (абзац перший частини другої статті 4 Закону України «Про депозитарну систему України»), то передача виконавцем стягувачу цінних паперів боржника здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови про переказ цінних паперів з рахунку боржника на рахунок стягувача. Така постанова відповідно до пункту 7 глави 2 розділу V Положення про провадження депозитарної діяльності (у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду) є підставою для здійснення безумовної операції щодо цінних паперів/прав на цінні папери, тобто щодо списання цінних паперів з рахунку боржника та їх зарахування на рахунок у цінних паперах стягувача.
97. Якщо ж цінні папери у відповідача відсутні (були відчужені іншій особі, погашені тощо), то належному способу захисту відповідає позовна вимога про стягнення вартості цінних паперів. Позивач може також вимагати стягнення коштів на відшкодування доходів, які відповідач одержав або міг одержати від цінних паперів з часу, коли відповідач дізнався або мав дізнатися про володіння без достатньої правової підстави (стаття 1214 Цивільного кодексу України). Якщо незаконне заволодіння майном відбулося внаслідок порушення вимог закону, то відповідач вважається таким, що знав або мав знати про володіння ним майном без достатньої правової підстави з моменту заволодіння майном.
98. Натомість вимога про зобов`язання НБУ повернути на рахунок ПАТ «ВіЕйБі Банк» у цінних паперах непогашені цінні папери не відповідає ефективному способу захисту, оскільки в разі задоволення цієї позовної вимоги вона не може бути виконана примусово, а майнова сфера позивача не буде відновлена. Велика Палата Верховного Суду в пункті 144 постанови від 04 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208 цс 18) зазначила, що у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Такий висновок є вірним і у випадку, коли предметом спору є стягнення рухомого майна.
99. З огляду на зазначене позовна вимога про зобов`язання НБУ повернути на рахунок ПАТ «ВіЕйБі Банк» у цінних паперах непогашені цінні папери задоволенню не підлягає. Суди попередній інстанцій щодо цієї вимоги хоча й дійшли правильних висновків про відмову в задоволенні позову, проте з інших мотивів.
_03_03.png)
